Если задать вопрос именно так – кому выгодно? — как его сформулировал когда-то римский консул Луций Кассий Лонгин, а впоследствии распространили Цицерон и Сенека, то, пожалуй, никто не будет отрицать, что самым большим, если не единственным бенефициаром этих событий является Путин.
Источник: www.obozrevatel.com
Далее текст на языке оригинала
Не знаю, хто напоумив президента Токаєва підвищити з нового року ціни на газ, що спричинило протести. Це цікаве питання, але, хоч би якою була відповідь на нього, важливо, що первісно, оскільки на початковому етапі протести були спрямовані проти Нурсултана Назарбаєва, інтереси всіх учасників подій збігалися. Колись Назарбаєв заявив буквально таке: ми будуємо демократію з урахуванням національних особливостей. Це неправда — зажерливість і клептоманія не є рисами ні казахського, ні жодного іншого народу. Вони властиві совєтському істеблішменту доби пізнього Брежнєва, який благополучно адаптувався до нових реалій у іпостасі еліт більшості нових незалежних держав, що виникли на постсовєтському просторі.
Можна зрозуміти казахів, одні покоління яких народжувалися, а інші вмирали за понад три десятиліття правління Назарбаєва. Можна зрозуміти президента Токаєва, якому хотілося вийти з-під тіні свого попередника. Можна нарешті зрозуміти Путіна.
Назарбаєв був для Путіна, мабуть, найбільш незручною фігурою на пострадянському просторі. Значно старший за господаря Кремля, Назарбаєв був уже першим секретарем ЦК Компартії Казахстану (щоб невдовзі пересісти у президентське крісло), коли Путін ще тягнув лямку в резедентурі совєтської зовнішньої розвідки в НДР, а таких агентів у СССР, як і в сьогоднішній Росії, було як бліх на шолудивій сучці.
І ще один важливий для нас момент. Попри несприйняття українського Майдану, Назарбаєв, мав, однак, певні сентименти до нашої країни (де юнаком майже три роки здобував професію), чого не можна сказати про його наступника, біографія якого тісно пов’язана з Росією. Випускник Московського державного інституту міжнародних відносин Токаєв встиг попрацювати і в МЗС СССР, і в посольствах СССР у Сингапурі та Китаї. Чи є в Москві якийсь компромат на Токаєва? Ще одне цікаве питання.
Прагнучи одержати від сильних світу цього мандат наглядача над новими незалежними державами на постсовєтському просторі, Москва зацікавлена в компроментації їхніх лідерів. Тому ставки й робляться на персонажів на кшталт Януковича чи Лукашенка. Токаєв, звісно, не такий. Через це питання компромату, а отже можливості тримати в залежності є вкрай важливим. І в цьому сенсі перехід протестів у стадію погромів (провалену в Україні) дав Путіну не лише можливість показати Заходу їхнє кримінальне підгрунтя (спровоковане швидше за все кремлівськими «консервами») і ввести в Казахстан війська під егідою ОДКБ, але й, за неписаними законами злочинного угруповання «Кремль»,
пов’язати Токаєва (як перед тим Лукашенка) кров’ю.
В геополітичному плані введення військ є своєрідними меседжами Китаю і заклятому другу Ердогану, який на противагу «русскому міру» висунув тезу про тюркський світ. Така вже собача звичка — мітити територію. Ну, і звісно, слід враховувати путінські забаганки, про них уже пишуть, їх уже називають по пунктах, але пунктів тих може бути й більше, аж до приєднання Казахстану до союзної держави Росії та Білорусі. Все залежатиме від обставин, але з певністю можна сказати одне: після введення російського військового контингенту інтереси казахського народу та — принаймні у перспективі — президента Токаєва з інтересами Росії розійшлися.
Що менше триватиме перебування цього контингенту в Казахстані, то краще для Росії. І не лише через неминучі людські втрати, а й через втрати репутаційні. Що довше перебуватиме контингент, то більше казахів сприйматимуть слова «росіянин» і «окупант» як синоніми з усіма наслідками на перспективу.
Источник: newsyou.info